Рев'ю від Дмитро Катеруша

Без перебільшення - перша книга у моєму зрілому віці, коли я пустив краплинки сліз на сторінки. Читаючи кінцівку, я почав задумуватись про фразу яку я сам постійно говорю: «ніколи не повертайся в минуле». Знаходжусь У ЦІЛКОВИТОМУ ЗАХВАТІ від того, що створив геній Стівен Кінг. Якщо дуже коротко, про що книга — американському вчителю Джейку Еппінґу випадає можливість потрапити у 1958 рік (через машину часу у барі свого приятеля) і змінити взагалі хід усієї світової історії - завадити вбивці Кеннеді натиснути 22 листопада на курок гвинтівки. 5 років Джейк-Джордж живе, як на мою думку, у кращій епосі — епосі рок-н-ролу, епосі без інтернету, нормального телебачення

* Це дебютний роман Салі Руней, і як правило, вони є трііішечки провальними. Певно з цим твердженням погоджусь, оскільки не вважаю, що цей роман повністю прийнявся мені по душі. Поясню чому По перше, треба, певно трошки розповісти вам про сюжетну основу: головна героїня Френсіс така собі тихоня, дуже невзрачна дівчина, яка певно виїджає за рахунок своєї кращої подруги, а в колишньому дівчини - Боббі. І от Френсіс закохується у Ніка, красивого Голівудського актора, який старше за неї на десять рочків. І все би нічого, але є одна проблемка: Нік одружений, причому одружений на впливовій жінці у колі головної героїні (вона працює журналісткою). Іііі тутт поеслась! Трішки незвично було читати таку розмовну мову, оскільки я звик більше до строгої мови написання, оскільки люблю або історичні романи або класичні твори, де немає цього «слеееййй, йааас квін». Сподобалось те що у діалогах між героями підіймаються доволі важливі та актуальні теми, і певно через призму розмов героїв можна простежити позицію самої авторки. Роман йшов дуже довго і монотонно, під час прочитання мене настиг нечитун і мені було дуже важко, хоча книжка читається дуже легко, насправді і там не відбувається супер-мега-важкі події, які могли б повпливати на твою психіку і т.і. Радив би я читати цю книгу? Раджу. Оскільки вважаю, що такі дуже посереднячкові літературні твори можна читати у перервах між чимось важким і серйозним. Для мене ця книга була певною віддушиною, оскільки ця історія мені дуже близька, насправді, НАВІТЬ ДУЖЕ

По правді кажучи не залишився у захваті - готична класика, що тут сказати. Дуже багато не по темі істоти, яка була створена Віктором Франкенштейном. Багато зайвого, зайвої інформації, зайвих описів, які взагалі не повпливали на сюжет, так, це просто гарно і атмосферно читати, коли ти сидиш, а за вікном дощ. Але якщо копнути глибже - мораль у книжці все ж є: кожна істота заслуговує на любов і чудового до неї становлення не потрібно робити поспішних упереджень. Вони можуть виявитися хібними. Як і сталось у цій історії - недостатня кількість любові призвела до фатальних наслідків.

Як я обожнюю Мішель Обаму. Це неймовірно сильна жінка, яка надихає бути сильніше, сміливіше і мріяти. Як колись мріяла вона. Читав під час одного з найважчих періодів свого життя, хотілось читати мудрості, хотілось читати щось про становлення видатних особистостей. Очікував непрофесіонального тексту, тому що перед цим читав мемуари Опри, і в принципі, там так воно і було. Тут все інакше. Мішель уміло поєднує розповідь про своє життя з художніми засобами, які роблять цю книгу унікальною у своєму жанрі. З книжки Ви можете побачити лаштунки президентства Барака Обами, Ви дізнаєтесь як відбувались усі найважливіші рішення його діяльності. Браво! Це пречудова книга, яку я раджу прочитати кожному!

Моторошно. Дуже моторошно. В якийсь момент затряслись руки. Але розчарований. Перш за все: Кінг - майстер своєї справи. Він може поглинути нас у світ любої професії і зробити це з максимально професійної точки зору. Наприклад, у цій книзі Кінг геніально описує процес малювання, якісь художні терміни і т.д. У центрі сюжету Едґар - чоловік, який під час аварії втратив руку і зіткнувся з таким дуже важким періодом - депресією, під час якої від нього пішла дружина. Його психіатр радить йому змінити обстановку і переїхати на рік на острів, на острів Дума, де Едґар знаходить у собі давній хист до малювання. І Едґар розуміє, що всі малюнки які він зображує на холсті - збувається. Напевно, це одна з наймоторошніших книг Кінга, які я читав, оскільки ближче до розв‘язки починаються страшні події, пов‘язані з минулим острова і в принципі ти до кінця не розумієш: А ЩО БУДЕ ДАЛІ? Чому я трішки розчарований? Книга йшла довго, ну я б навіть сказав ДУЖЕ довго, деякі сцени, деякі сюжетні лінії можна було прибрати, вони взагалі ніяк не повпливали на сюжет. Дуже довга розкачка, перші 300 сторінок майже нічого не відбувалось і я читав тільки тому що знав, що от-от і відбудеться. І потім все найкраще з цієї книги відбулось десь в передостанніх її частинах (кінцівки у Кінга я не люблю, надто драматичні і розмиті). Я був розчулений, напевно, найкращою, що я читав у своєму житті любов‘ю батька до доньки, це дійсно було приємно читати і ця любовно-сімейна лінія в якийсь момент ставала мені тією ложкою цукру, яку я потребував час від часу від мрачності книги

Круто те що можемо побачити дорослішання головних героїв, їх апґрейди, їх становлення як особистостей протягом певного часу. Читач отримує певний часовий проміжок і головні герої ловлять флешбеки, що з ними відбувалось весь цей час. Круто, що історія розповідається саме таким, доволі незвичним чином (через це легко і читається) Прикольне чтиво, якщо хочеться якоїсь нездорової романтики, дивних рішень і доволі нездорових перебіжок один від одного

Якщо Ви чекаєте історію у стилі Голодних ігор, кров, епік і таке сяке - Ви розчаруєтесь. Це зовсім інша, зооовсім інша історія. Про кохання і про владу. У центрі сюжету Коріолейнус Сноу. Той самий, який через 60 років буде правити Панемом. Але зараз він стає ментором для дівчинки з 12 дистрикту - найбіднішого і того що вважають якимось жартом. Ця історія далась мені важче, ніж оригінальна трилогія, але я все так само залишився у захваті, оскільки авторка за 520 сторінок книги зуміла розповісти мені усе, дати декілька відсилок на оригінальну трилогію і зробити моє «шо?» у кінці. Я сидів з відкритим ротом. Ця історія більше лайтова, в ній дуже багато пісень, я впевнений, що деякі з них будуть хітами, коли вийде фільм. В цій історії гарно прописана любовна лінія, лінія любові брата і сестри, лінія дружби навіть і лінія патріотизму і відданості… чому? Режиму? Певно, так. Але, однозначно, одна з найкращих прочитаних книжок цього року!

Це книга про перемогу добра над злом. Це книга про абсолютний героїзм однієї людини, яка врятувала невелику спільноту. Яка залишилась гідною людиною, не боючись того, про що в той час усі говорили часто - смерті. Особисто я вражений від персоналії книги і в кінці навіть трошки пустив сльозу, оскільки книга заснована на реальних подіях, які відбувались під час німецької окупації Польщі, і розповідає нам про людину, Оскара Шиндлера, яка врятувала близько 1300 євреїв, давши їм роботу на своєму заводі, звільнивши їх від концентраційних таборів. Я розумію, що Томас Кіннелі спеціалізується більш на документальній прозі, тому не очікував від нього великий літературний твір, і це все стає зрозуміло, коли читаєш доволі незрозумілі речення (подекуди порядок слів був непритаманний для читання, мені здається), але в цілому прочитанного я залишився задоволеним. Деякі моменти, мені, як простому читачу були незрозумілі - я не дуже обізнан у військових званнях (тим паче званнях тих часів) і не глибоко не розуміюсь на перебігу подій Другої світової війни, але таким чином я й розширив своє коло знань і зацікавився тим аби у майбутньому прочитати більше нон-фікшн літератури на тему Другої Світової війни. Важка історія, але потрібна. Потрібна зараз, та що там, потрібна завжди