Мало хто має стільки сміливості відкрити роман у такий спосіб, як це зробила Донна Тартт. Крім, звісно греків: у них молода на той час авторка і запозичила трагічну фабулу, розкриваючи жертву на початку. З моменту публікації 1992-го року книжка моментально стала класикою. Витончений і застарілий стиль письма, який авторка вкрала у 1920-х, розповідає історію і переживання характерні своєму часові. Від щиро смішних реплік персонажів до постійної клаустрофобної самотності і до вбивства, Донна Тартт знає як вибудувати оповідь і декорації, що на її тлі. Відстороненість головного героя нагадує дух Брета Істона Елліса - не дарма він у присвяті книжки. Роман застерігає нас від захоплення академією. Харизматичний і дивакуватий професор класичної філології збирає невелику групку студентів, які стають одержими старим способом життя, що приводить їх у заплутану і сумну ситуацію. Попри те, що авторка розповідає кульмінацію, трагічність від невідворотності лише збільшується, а книжка дивує своїм кінцем.