Моторошно. Дуже моторошно. В якийсь момент затряслись руки. Але розчарований. Перш за все: Кінг - майстер своєї справи. Він може поглинути нас у світ любої професії і зробити це з максимально професійної точки зору. Наприклад, у цій книзі Кінг геніально описує процес малювання, якісь художні терміни і т.д. У центрі сюжету Едґар - чоловік, який під час аварії втратив руку і зіткнувся з таким дуже важким періодом - депресією, під час якої від нього пішла дружина. Його психіатр радить йому змінити обстановку і переїхати на рік на острів, на острів Дума, де Едґар знаходить у собі давній хист до малювання. І Едґар розуміє, що всі малюнки які він зображує на холсті - збувається. Напевно, це одна з наймоторошніших книг Кінга, які я читав, оскільки ближче до розв‘язки починаються страшні події, пов‘язані з минулим острова і в принципі ти до кінця не розумієш: А ЩО БУДЕ ДАЛІ? Чому я трішки розчарований? Книга йшла довго, ну я б навіть сказав ДУЖЕ довго, деякі сцени, деякі сюжетні лінії можна було прибрати, вони взагалі ніяк не повпливали на сюжет. Дуже довга розкачка, перші 300 сторінок майже нічого не відбувалось і я читав тільки тому що знав, що от-от і відбудеться. І потім все найкраще з цієї книги відбулось десь в передостанніх її частинах (кінцівки у Кінга я не люблю, надто драматичні і розмиті). Я був розчулений, напевно, найкращою, що я читав у своєму житті любов‘ю батька до доньки, це дійсно було приємно читати і ця любовно-сімейна лінія в якийсь момент ставала мені тією ложкою цукру, яку я потребував час від часу від мрачності книги