Видатний віденський психіатр Віктор Франкл під час війни спостерігав, як він та інші ув’язнені в таборі Освенцим справляються (або зазнають поразки) з труднощами життя в цьому місці. Він зауважив, що найдовше жили ті люди, які намагалися втішати інших, віддавали останній шматок хліба і щодня доводили, що в людини можна відібрати що завгодно, окрім права вибору у ставленні до будь-яких життєвих ситуацій. Те, якою людина ставала внаслідок перебування в концентраційному таборі, ґрунтувалося на її виборі, а не тільки на створених у таборі умовах. Той, хто дозволяв руйнівному впливу табору придушити силу духу й особистість, ставав жертвою, тоді як виживала людина, яка здобувала перемогу над тяжким досвідом і перетворювала його в особистісний тріумф. Франкл зробив висновок, що найпотаємніше бажання людини — знайти сенс і мету.
Ця видатна наукова робота пропонує нам по-новому поглянути на проблеми, щоб здолати їх і знайти сенс у мистецтві життя.