П’ятий том «Історії Середзем’я», що оповідає про ранні міфи та легенди, які пізніше втілилися у воєнній оповіді Толкіна «Сильмариліон».
Наприкінці 1937 року без жодного ентузіазму Толкін відклав свою роботу про міфи та легенди Валіна й Середзем’я і взявся створювати «Володаря перснів».
У п’ятому томі «Історії Середзем’я» завершується дослідження його робіт аж до того моменту. Були створені останні форми робіт «Аннали Валинора» й «Аннали Белеріанда», «Сильмариліон» набув завершеної та розширеної форми й була складена нова карта земель. Роботу відкриває «Падіння Нуменора», де центральними ідеями є створення світу і прямий шлях до зникаючого Заходу. Паралельно з ними пов’язана подорож у часі у «Втраченому шляху», яка пов’язує світи Нуменора й Середзем’я з легендами інших часів і народів.
Також до тому включені есе «Лламмас», у якому автор розмірковує про складність мов і діалектів Середзем’я, і розширений етимологічний словник ельфійської мови.
